невдаха
НЕВДА́ХА, и, ч. і ж., розм.
1. Людина, якій не щастить у чому-небудь або яка робить щось не так, як треба.
Він сміявся над невдахою Ковалем, який не зміг у зарозумілості своїй помітити цієї простої помилки (Собко, Срібний корабель, 1961, 121);
Хтось із зорянських жартунів вкрав Василеві штани, і довелося невдасі-солдату повертатися у табір у трусах та чоботях (Мушк., Чорний хліб, 1960, 176);
Йонька був якийсь невдаха, і все йому не в руки потрапляло, а ковзало поміж пальцями (Тют., Вир, 1964, 88);
// Уживається як лайливе слово.
Груня мовчала, не перечила, коли свекруха називала її невдахою (Горд., II, 1959, 236);
Не раз накидалася Ольга Власівна на Артема Петровича з образливою лайкою, обзивала його невдахою (Хижняк, Килимок, 1961, 23).
2. Щось погано, невдало виготовлене, зроблене і т. ін. (про предмети).
— Оборони, боже, як паска не вдасться!..Він [свекор] хоч і не лаятиме, та .. сердитиметься, що паска невдаха і що йому стидно її нести меж люди до церкви (Кв.-Осн., II, 1956, 227).
Словник української мови (СУМ-11)