невимовно
НЕВИМО́ВНО. Присл. до невимо́вний.
Їй невимовно хотілося пити, але вона не здужала встати й набрати в дворі води (Гр., І, 1963, 270);
Було щось невимовно радісне, життєдайне в цьому сонячному дощі, і всі це відчули (Довж., І, 1958, 95).
Словник української мови (СУМ-11)