невимовний
НЕВИМО́ВНИЙ, а, е. Який важко виразити, передати словами.
Настя схилила голову над розкішним поликом, а серце її сповнилось жалем невимовним, мов криниця водою (Коцюб., І, 1955, 71);
Ми не всі повернулись з бою після димних пекучих ран, невимовною журбою на могилах цвіте катран… (Рудь, Дон. зорі, 1958, 39);
Максим не може відірвати погляду від тої невимовної, дивовижної краси (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 105).
Словник української мови (СУМ-11)