невимовний
НЕВИМО́ВНИЙ, а, е.
Який важко виразити, передати словами.
Настя схилила голову над розкішним поликом, а серце її сповнилось жалем невимовним, мов криниця водою (М. Коцюбинський);
– Люся... Прийшла? Все тіло йому затремтіло щастям невимовним (С. Черкасенко);
Максим не може відірвати погляду від тої невимовної, дивовижної краси (І. Цюпа).
Словник української мови (СУМ-20)