невмирущий
НЕВМИРУ́ЩИЙ, а, е.
1. Який вічно живе, ніколи не вмирає; безсмертний.
Живи, народе тій! — ти ж бо єсть невмирущий (Тич., III, 1957, 158).
2. Який завжди зберігається в пам’яті людей, завжди зберігає своє значення; незабутній.
На траурних марах в хмелю забуття Лежать невмирущі герої (Олесь, Вибр., 1958, 64);
Невмирущу славу придбав собі Шевченко не малюванням, а своїми віршами (Мирний, V, 1955, 310);
Ще з юнацьких років Стародуб захоплювався невмирущим твором Лесі Українки "Лісова пісня" (Дмит., Розлука, 1957, 180).
3. За релігійними уявленнями — вічно живий, який не вмирає (про міфічних богів та інших істот, наділених безсмертям).
— Ми не вмремо, бо ми невмирущі і вічні, — сказала Зірниця (Н.-Лев., IV, 1956, 9).
Словник української мови (СУМ-11)