невтомний
НЕВТО́МНИЙ, НЕУТО́МНИЙ, а, е.
1. без додатка і на що, у чому. Який не знає, не відчуває втоми.
Та такий з його косар: такий жвавий, такий робочий — невтомний! (Мирний, II, 1954, 39);
В труді неутомний і здатний до всього — Ведучий в районі Петро-тракторист! (С. Ол., Вибр., 1959, 76);
І нема таких, як наші, Пасовищ, і нив, і лук, Як в Ангеліної Паші, — Золотих, невтомних рук (Уп., Про Донбас, 1950, 22);
// Пристрасний, завзятий.
Він був невтомним творцем театру для народу (Збірник про Кроп., 1955, 80);
Серед усіх виділяється клоун-акробат Марко Баніт, артист багатожанровий, красивий у роботі, невтомний на веселі вигадки (Ткач, Арена, 1960, 101).
2. Який характеризується наполегливістю, завзяттям, ретельністю і т. ін.
Лиш одно не змінилося [в житті Германа] до остатніх днів— невтомна погоня за капіталом, за багатством (Фр., VIII, 1952, 381);
Уся його [М. Драгоманова] діяльність була одною великою проповіддю невтомної праці для добра і розвитку нашого народу (Коцюб., III, 1956, 31);
В невтомній творчості тривожній Верстаючи прекрасний шлях, Московський світиться, Художній [Академічний театр] Алмазом у людських серцях (Рильський, III, 1901, 16).
3. Який не послаблюється; невпинний, постійний.
Любили її всі за добре серце, за незлобивість, за сміх дзвінкий, невтомні жарти й веселу вдачу (Шиян, Баланда, 1957, 9);
Ось дочка уже ходить — тупотить ноженятами, і прудкі очиці її сповнені невтомної цікавості до всього живого та неживого (Дім., Ідол, 1961, 93)
Словник української мови (СУМ-11)