невірно
НЕВІ́РНО, присл.
1. Присл. до неві́рний 1, 2.
Невірно він живе з жінкою (Сл. Гр.).
2. розм. Присл. до неві́рний 5.
— Вибачте, пане комісаре, вас невірно інформували відносно нашого села! (Довж., І, 1958, 296);
Єгор глянув на Мічуріна і з виразу його обличчя збагнув раптом, що говорить невірно, нерозумно (Довж., І, 1958, 460).
3. у знач. присудк. сл. Погано, недобре.
— Коли й голови не підведу, а в роті таки так невірно, неначе полиню наїлась (Н.-Лев., II, 1956, 118);
І од людей сміх, і господь карає, і самим невірно (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)