негожий
НЕГО́ЖИЙ, а, е.
1. Поганий, нехороший.
Аби то гроші в нього.. Як би він статечно ішов святами у гості до своїх батьків: з хлібом і сіллю, а то й з гостинцем яким. Тоді б його мати не називала усякими негожими словами (Стельмах, І, 1962, 239);
// Який викликає осуд; ганебний.
По городах ходив пророк Віщати людям слово боже, Карав він сміливо порок, Життя осуджував негоже (Граб., І, 1959, 140);
// на що, до чого. Неспроможний фізично що-небудь робити.
Звісно, вони [фашисти] не помилують за подібні штучки, уб’ють на місці, та йому дарма. Все рівно він ні до чого негожий став (Гур., Новели, 1951, 17);
// Непотрібний.
На тобі, небоже, що мені негоже! (Укр.. присл.., 1955, 163);
// у знач. ім. него́же, жого, с. Щось погане, осудливе.
Раз поселилась у Босні у нас Тиха побожна бабуся. Чесна душа — гріх негоже плести: Все було молиться богу (Граб., І, 1959, 538).
2. рідко. Те саме, що непого́жий.
Ледь-ледь хмільний від музики й думок, Ти вибігаєш з крісел, ти виходиш В негожу ніч, і обмокріла одіж Тебе проймає дрожем до кісток (Бажан, Роки, 1957, 285).
Словник української мови (СУМ-11)