неживий
НЕЖИВИ́Й, а́, е́.
1. У якому припинилося життя; мертвий.
А на друге літо Москаля вже неживого Найшли в балці діти (Шевч., II, 1953, 56);
Долівка у крові… Лежить убита мати і діти — неживі (Сос., II, 1958, 200);
// у знач. ім. неживи́й, во́го, ч. Мертва людина; покійник.
На гульбищах так вивертається [хлопець] і трясе своїм лахміттям, що й неживий почне йому підгупувати ногою (Стельмах, II, 1962, 167);
*У порівн. Витягли мене, і я відразу повалився на землю, мов неживий (Фр., IV, 1950, 16);
// Позбавлений життєздатності (про тіло та його частини).
[Монтаньяр (дивиться на голову Жірондиста):] А нежива [голова] стерпіти може й більше (Л. Укр., II, 1951, 164);
Чорні пальці глибоко обрізались, але не бризнула кров — лише кілька запечених.. краплин витиснулися з неживого тіла (Стельмах, II, 1962, 173);
// Який засох, зів’яв (про насіння, рослини).
Неживе насіння кисню та інших окисневих сполук не поглинає (Мікр. ж., XXIII, 1, 1961, 17);
— Я не люблю березового соку, — мовив Василь. — Од нього деревом неживим одгонить (Гуц., З горіха.., 1967, 43).
◊ Мо́в (як, ні́би і т. ін.) неживи́й:
а) дуже повільно, мляво.
Іваниха втерла очі рукавом, важко зітхнула і почала поратись коло снідання, та все мов нежива (Л. Укр., III, 1952, 552);
б) нерухомо, тихо.
— Стійте, .. — кричить отаман на наших. — Ви, середні, ні з місця, а ви, бокові, — у об’їзд на Сокільні Байраки… Заляжете там, мов неживі, анічичирк… (Мирний, І, 1949, 211);
в) приголомшений чим-небудь, сам не свій.
Громада зібралась, як ніч, сумна; молодиці кричать, плачуть; а мати — як нежива ходить (Вовчок, І, 1955, 87).
2. Такий, як у мерця (про обличчя, очі і т. ін.).
Стоять усі нерухомо, як статуї, з неживими очима (Головко, II, 1957, 296).
3. Позбавлений життєвих сил, бадьорості, енергії і т. ін.
— Не всі тії сади цвітуть, що весною розвиваються, — тихим, низьким, неживим якимсь голосом промовила ти (Л. Укр., III, 1952, 684);
// перен. Який перебуває у стані заціпеніння, бездіяльності, знесилення і т. ін. через втому, нервове напруження, біль, переляк.
Бувало, вигляне [Катруся] із хижі, Як тая квіточка з роси, Як теє сонечко з-за хмари. Ввесь похолону, неживий Стою, бувало (Шевч., II, 1963, 268).
4. Який не належить до тваринного чи рослинного світу; неорганічний.
Всі дані науки доводять, що живі істоти виникли з неживої матерії в результаті тривалого процесу розвитку (Наука.., 7, 1958, 19);
// у знач. ім. неживе́, во́го, с. Все, що не належить до тваринного чи рослинного світу.
Все живе Й неживе, Що по Тисі пливе, Пригортає до дна Кам’яна глибина… (Гойда, Сонце.., 1951, 48);
// Який не належить до живої матерії; у якого немає ознак життя.
[Р і ч а р д (до статуї):] Обізвись хоч ти до мене, глино нежива! (Л. Укр., III, 1952, 89);
В сутінях хмарного досвітку сірі, невиспані обличчя солдатів визирали неживим камінням (Вас., II, 1959, 39).
5. перен. Безлюдний, спустілий (про дім, вулицю і т. ін.).
Мовчать квартали неживі (Сос., II, 1958, 189).
6. перен. Відірваний, далекий від життя, від дійсності (про твори, тематику); неактуальний.
Писати щось неживе;
// Невиразний, необразний, блідий (про слово, мову).
Кому потрібні неживі слова? Кого вони запалять перед боєм? Вогнем і кров’ю наливай ущерть Свої пісні (Перв., І, 1958, 208).
7. грам. Який стосується різноманітних явищ, предметів, що не належать до живих істот.
Словник української мови (СУМ-11)