неквапливий

НЕКВАПЛИ́ВИЙ, а, е. Який не квапиться або якому не властива квапливість.

Батько сількора Василя, середняк Опанас Трубенко, був людиною неквапливою (Довж., І, 1958, 71);

Морозов і цього разу був неквапливий, спокійний (Баш, Надія, 1960, 102);

Зграйка невеличких рибок, неквапливих і небоязких, пропливла зовсім близько від Васиних очей (Собко, Скеля.., 1961, 119);

// Непоспішливий, повільний.

Стомлено, неквапливим рухом він скинув з голови шапку (Збан., Ліс. красуня, 1955, 138);

Він ішов неквапливим кроком (Добр., Ол. солдатики, 1961, 23);

// Який відбувається, проходить, здійснюється і т. ін. повільно.

Цілу ніч сіявся неквапливий, впереміж з мокрим снігом, осінній дощ (Коз., Гарячі руки, 1960, 115);

Осінні світанки — тривалі, неквапливі (Руд., Остання шабля, 1959, 7);

Розповідав Оленчук, а Фрунзе більше слухав, лише зрідка перепитуючи то про те, то про інше з неквапливої Оленчукової сповіді (Гончар, II, 1959, 407);

// Який відзначається повільністю.

— Спокійніше, Женю, спокійніше … Цей неквапливий, розсудливий голос належав, хоч як це дивно, так само Вадикові (Шовк., Людина.., 1962, 167).

Словник української мови (СУМ-11)