нелюдимий
НЕЛЮДИ́МИЙ, а, е.
1. Який уникає спілкування з людьми, любить самітність; відлюдкуватий.
Чудна вона, нелюдима (Коцюб., І, 1955, 271);
— Які ж ви богатирі? Богатирі такі нелюдимі та непривітні не бувають (Укр.. казки, легенди.., 1957, 161).
2. На якому чи в якому немає людей (про місцевість, край і т. ін.); безлюдний.
Тільки б швидше звідси, з цих нелюдимих степів (Ле, Україна, 1940, 387);
Вночі над краєм нелюдимим піднявся дужий сніговій (Уп., Вірші.., 1957, 9).
Словник української мови (СУМ-11)