немило
НЕМИ́ЛО. Присл. до неми́лий 3.
Відозва.. вразила мене дуже немило: більшого браку такту і навіть несправедливості — трудно допуститися (Коцюб., III, 1956, 293);
Я почув.. за собою голос Дори. Немило вражений, мов на лихім учинку спійманий, я став і оглянувся (Коб., III, 1956, 63);
// у знач. присудк. сл.
Було [Енею] на світі все немило (Котл., І, 1952, 92);
Ой попід гай зелененький там оре Гаврило, Кажуть мені їсти нести, а мені немило (Коломийки, 1969, 279).
Словник української мови (СУМ-11)