немилий

НЕМИ́ЛИЙ, а, е.

1. Який но подобається кому-небудь.

Його вдача хутко забувати те, що йому немиле, стала йому й тепер у пригоді (Март., Тв., 1954, 424);

— То йди — обнімайся, цілуйся з ними, коли тобі мій хліб немилий (Стельмах, І, 1962, 313);

// Який стає байдужим кому-небудь, не радує, не втішає когось.

Еней один не веселився, Йому немиле все було (Котл., II, 1952, 115);

Не до фільму було їй, все стало немилим, коли він не з’явивсь (Гончар, Тронка, 1963, 49).

◊ Світ (бо́жий) неми́лий; Життя́ неми́ле кому — кому-небудь все байдуже, ніщо не приносить задоволення, не хочеться жити.

[Оленка:] Вже мені так осточортіло бігати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що мені й світ немилий (Н.-Лев., II, 1956, 501);

Видно Устим Сидорович за ним, за Степанком, сумує, от йому й світ немилий… (Збан., Переджнив’я, 1960, 384);

— Вже мені тепер життя немиле, чи в темниці, чи на вільній волі (Л. Укр., І, 1951, 391).

2. Якого не кохає, не любить хто-небудь; нелюбий.

Мало не хлопцем мене одружили; немила та жінка Дуже недовго жила шлюбним зо мною життям (Зеров, Вибр., 1966, 334);

// у знач. ім. неми́лий, лого, ч.; неми́ла, лої, ж. Людина, яку не кохають, не люблять.

У тому лібретто він розповідав, як за немилого видавали заміж дівчину (Мирний, III, 1954, 202);

— Нехай краще кипить моє серце на ножі, як у тебе, немилого, у дворі, — промовила Лимерівна (Вовчок, Вибр., 1946, 183).

3. Пов’язаний з чимось поганим, прикрим, небажаним; неприємний.

Нічого теплого з собою не мав, отже була передо мною немила перспектива мокнути і застудитися (Коцюб., III, 1956, 339);

Сплюнувши тричі в той бік, де вчора була йому така немила пригода, він [Лис Микита] обережненько, лисячим звичаєм, виліз із нори (Фр., IV, 1950, 93);

Тут чекала її ще немила несподіванка, бо хоч знала, що кошичок коштує десять крейцерів, то купчиха зацінила п’ятнадцять (Кобр., Вибр., 1954, 72);

// Який не викликає симпатії, нелагідний у стосунках з людьми.

Кругом неї чужі-чужісінькі та неприємні для неї, немилі люди… (Н.-Лев., III, 1956, 349);

Громада старалась.. позбутися немилого урядового гостя: через день або два він виїздив (Фр., VI, 1951, 37).

Значення в інших словниках

1. немилий — неми́лий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. немилий — Неми́лий. Неприємний, прикрий, дошкульний. Проти довжників, котрі не вирівнают свою залеглість цілковито до слідуючого числа, примушені будемо ужити средств немилих і коштовних (Б., 1889, оголош.); Немила пригода трафила ся одному з угорских послів (Б.  Українська літературна мова на Буковині
3. немилий — Обридлий, осоружний, (гість) небажаний; (чоловік) НЕЛЮБИЙ; (- пригоду) неприємний; (- людей) несимпатичний.  Словник синонімів Караванського
4. немилий — див. небажаний  Словник синонімів Вусика
5. немилий — -а, -е. 1》 Який не подобається кому-небудь. || Який стає байдужим кому-небудь, не радує, не втішає когось. Світ (божий) немилий. 2》 Якого не кохає, не любить хто-небудь; нелюбий. || у знач. ім. немилий, -лого, ч.; немила, -лої...  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. немилий — НЕМИ́ЛИЙ, а, е. 1. Який не подобається кому-небудь. Еней один не веселився, Йому немиле все було (І. Котляревський); Його вдача хутко забувати те, що йому немиле, стала йому й тепер у пригоді (Л.  Словник української мови у 20 томах
7. немилий — БАЙДУ́ЖИЙ (кому — який не викликає до себе інтересу, не вартий уваги), НЕЦІКА́ВИЙ, НЕМИ́ЛИЙ підсил. (Ярчук:) Сергію Михайловичу, коли вам байдужий ваш власний авторитет, можете робити, як хочете або як вам скаже хтось інший (І.  Словник синонімів української мови
8. немилий — Немилий, -а, -е 1) = нелюбий. Світ мені став немилий. Усе немиле, як здоров'я нема. 2) = нелюб. Лучче ж умерти, ніж з немилим жити. Мет. 71.  Словник української мови Грінченка