немилий
НЕМИ́ЛИЙ, а, е.
1. Який не подобається кому-небудь.
Еней один не веселився, Йому немиле все було (І. Котляревський);
Його вдача хутко забувати те, що йому немиле, стала йому й тепер у пригоді (Л. Мартович);
– То йди – обнімайся, цілуйся з ними, коли тобі мій хліб немилий (М. Стельмах);
// Байдужий кому-небудь, який не радує, не втішає когось.
Не до фільму було їй, все стало немилим, коли він не з'явивсь (О. Гончар).
2. Якого не кохає, не любить хто-небудь; нелюбий.
Мало не хлопцем мене одружили; немила та жінка Дуже недовго жила шлюбним зо мною життям (М. Зеров);
// у знач. ім. неми́лий, лого, ч.; неми́ла, лої, ж. Людина, якої не кохають, не люблять.
У тому лібретто він розповідав, як за немилого видавали заміж дівчину (Панас Мирний);
– Нехай краще кипить моє серце на ножі, як у тебе, немилого, у дворі, – промовила Лимерівна (Марко Вовчок).
3. Пов'язаний з чимось поганим, прикрим, небажаним; неприємний.
Нічого теплого з собою не мав, отже була передо мною немила перспектива мокнути і застудитися (М. Коцюбинський);
Сплюнувши тричі в той бік, де вчора була йому така немила пригода, він [Лис Микита] обережненько, лисячим звичаєм, виліз із нори (І. Франко);
Тут чекала її ще немила несподіванка, бо хоч знала, що кошичок коштує десять крейцерів, то купчиха зацінила п'ятнадцять (Н. Кобринська);
// Який не викликає симпатії, нелагідний у стосунках з людьми.
Кругом неї чужі-чужісінькі та неприємні для неї, немилі люди... (І. Нечуй-Левицький);
Громада старалась .. позбутися немилого урядового гостя: через день або два він виїздив (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)