неоковирний
НЕОКОВИ́РНИЙ, а, е.
1. Зробл. грубо, невміло, недбало (про предмети).
У правій руці він тримав бандуру, а в лівій саморобну, неоковирну скрипку (Натан Рибак, Помилка.., 1940, 107);
Приходили [чоловіки] в незугарному одязі, в неоковирному взутті (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 39).
2. Вайлуватий, неповороткий, незграбний у рухах, часто з непропорційною будовою тіла (про людину).
Проти тендітної і стрункої, як береза, Ярини її сестра Текля, що була ровесницею, видавалася і опецькуватою, і неоковирною, як сніп гречаної соломи (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 6);
Учорашній неоковирний, ніби з одних кутів і кісток складений хлопчак, стає гнучким, міцним, як сталевий клинок, юнаком (Вадим Собко, Звич. життя, 1957, 82);
// Який свідчить про чиюсь неповороткість, незграбність.
Шофер якось по-ведмежому повертався всім тулубом, і було смішно дивитися на ті неоковирні зусилля (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 32).
3. Який невдало висловлює думку; незграбний.
Неоковирний виклад може практично знецінити найціннішу ідею (Наука і життя, 12, 1969, 41).
Словник української мови (СУМ-11)