неохоче
НЕОХО́ЧЕ, присл. Без бажання, мляво, повільно; нехотя.
— Я Іван Посмітюх, — промовив Джеря неохоче низьким голосом, ніби з домовини (Н.-Лев., II, 1956, 252);
Дівчата неохоче переступали поріг салону. Видно було, що роблять це неохоче, просто щоб спекатись маминих настоювань (Вільде, Сестри.., 1958, 316);
Вечеряв він неохоче, без апетиту (Тют., Вир, 1964, 103).
Словник української мови (СУМ-11)