несила
НЕСИ́ЛА, и, ж.
1. Фізичне знесилля; слабість.
Руки їй з несили упали на коліна (Стар., Облога.., 1961, 15);
*Образно. Вороги ходять похмурі і люті, як вовки, мов вчувають свою несилу (Горд., Заробітчани, 1949, 89).
2. у знач. присудк. сл., розм. Не під силу, немає сил.
[Диякон:] Я гадаю, сину, що й сюю справу зважить нам несила (Л. Укр., II, 1951, 409);
На людях було легше, а зараз, на самоті, несила тамувати душевний біль (Донч., V, 1957, 468).
Словник української мови (СУМ-11)