несказанний
НЕСКАЗА́ННИЙ, а, е.
1. Якого не можна виразити, передати словами.
Мотря під холод дві дошки спалила, бо не було чим у хаті прокурити… Біднота несказанна, злидні невилазні! (Мирний, І, 1949, 140);
І ліс, і моріжок, і річка мені здавались чарівними й повними несказанної краси, чогось неземного (Досв., Вибр., 1959, 50).
2. Дуже великий силою свого вияву; незвичайний.
Несказанний гомін широкими хвилями вилітав з корчми крізь відчинені двері (Коцюб., І, 1955, 21);
Скочив [Іван] з своєї постелі і кинувся до матері. В очах світилась несказанна радість (Кол., Терен., 1959, 26).
Словник української мови (СУМ-11)