нетлінний
НЕТЛІ́ННИЙ, а, е, поет.
1. Який не тліє, не розкладається.
— Я давній бог, я той могутній Сет, що тіло Озірісове нетлінне розшматував і кинув у пустиню (Л. Укр., І, 1951, 303);
Земля відроджена встає І знов народу подає Скарби свої нетлінні (Мас., Срібна дорога, 1946, 25).
2. перен. Який ніколи не зникає, а існує вічно.
Мудре Ленінське слово — стало нетлінним словом народним (Вол., Сади.., 1950, 41);
Все минає, все кінець кінцем забувається, але пам’ять про першу любов нетлінна (Гур., Друзі.., 1959, 147).
Словник української мови (СУМ-11)