нехибний
НЕХИ́БНИЙ, а, е.
1. Який не має помилок; правильний, безпомилковий.
Я в сих речах маю нехибний нюх (Л. Укр., III, 1952, 701);
У окрайчику спальному рівчачок протертий шнуром — знак нехибний того місця, де внизу печери вхід (Фр., XI, 1952, 191).
2. Непохитний, незламний, стійкий.
У пташок і поетів виробився нехибний звичай виспівувати весну в голосних піснях (Сам., II, 1958, 319);
І справдилась твоя [І. Франка] нехибна віра, .. І твій народ, якому ти віддав Свій мозок, руки, працю, кров і серце, Засяяв у народів вольних колі (Рильський, І, 1956, 197).
3. розм. Якого не можна уникнути; неминучий.
В тій хвилі вона не почувала нічого, крім вдячності за рятунок від нехибної смерті (Фр., VI, 1951, 20).
Словник української мови (СУМ-11)