нотувати
НОТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. Коротко записувати що-небудь, робити нотатки.
Перед очима [письменника] постають десятки нових і нових картин, які треба хоча б коротенько нотувати в зошит (Кучер, Голод, 1961, 149);
Сафаров щось швидко нотував у записну книжечку (Донч., II, 1956, 117);
// Фіксувати в пам’яті, запам’ятовувати.
Ми дивились і все нотували в пам’яті (Жур., Звич. турботи, 1960, 125);
Запаленими очима Андрій нотував деталі, які раніше проходили повз його свідомість: санітарні підводи біля воріт, великі простирадла, вивішені на дворищах, жіночі постаті в військовому (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 95).
Словник української мови (СУМ-11)