нурок
НУРО́К, рка́, ч., діал. Нирок.
*У порівн. Він вухом ловив бездонну тишу, поринав у ній, як нурок у морській безодні (Фр., VIII, 1952, 102).
◊ Да́ти нурка́, діал.: а) впірнути.
Срібна вода дзюрчала раз у раз — веселенько. Аж тягнуло дати стрімголов нурка в безодню (Козл., Мандрівники, 1946, 37);
б) раптово зникнути, сховатися куди-небудь.
— Прошу отця професора! — благав ученик, крутячись на місці, а далі дав нурка і сховався під лавку (Фр., IV, 1950, 222).
Словник української мови (СУМ-11)