нурт
НУРТ, у, ч.
1. Те саме, що вир.
Я не за себе тоді жахавсь, а боявся за тебе, Що без керма й без керманича серед нуртів опинившись, Твій корабель не спроможеться більшої витримать бурі… (Зеров, Вибр., 1966, 248);
Вночі.. побігла жінка топитися до Бугу. З води її витягнув за коси Кирило Іванишин, який саме поставив біля нурту перемет (Стельмах, II, 1962, 362);
— Вже доведи до ладу свої справи в Ковалівці, а не кидайся з головою в новий глибокий нурт (Кучер, Прощай.., 1957, 257).
2. у знач. присл. нурта́ми. Крутячись, вируючи.
Затрясся луг, хитнулися діброви, Пішла нуртами стріль-вода ріки (Бажан, Роки, 1957, 230).
3. перен. Велика кількість людей; натовп.
Над плином алей узбережних, В нурті біля Красних воріт Уступи домів біловежних Підносились плавно в зеніт (Ба-жан, Роки, 1957, 261).
Словник української мови (СУМ-11)