обава
ОБА́ВА, и, ж., діал. Побоювання, острах.
Мар’янка спершу потупила очі із.. обави, щоб Олексій не зап’явсь посеред речі; тепер же споглянула на його веселенька (П. Куліш, Вибр., 1969, 291);
З цілою силою він обняв сю чародійку-дівчину і серед поцілуїв [поцілунків] та пестощів щезли всі сумніви, всі питання, всі обави, мов мряка на сонці (Фр., III, 1950, 411).
Словник української мови (СУМ-11)