обжитий
ОБЖИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обжи́ти.
Будинок, у якому жив Багрич, височів у центральній, уже добре обжитій частині Чоколівки (Дмит., Обпалені.., 1962, 113);
— У них своя хлібопекарня, чудова, обжита вже колгоспниками їдальня (Ле, В снопі.., 1960, 72);
Стайні й курники.. були рублені і обжиті живністю (Панч, Гомон. Україна, 1954, 82);
// У знач. прикм.
Нові Вірки — село давнє, обжите (Вол., Сади.., 1950, 132).
Словник української мови (СУМ-11)