обкорований
ОБКОРО́ВАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до обкорува́ти.
Увечері.. з налигачем подався [Давид] до лісу, де лежить його вже обкороване дерево на хату (Стельмах, Хліб.., 1959, 492);
// У знач. прикм.
Вони примостилися на обкорованих колодках у садку (Мушк., Чорний хліб, 1960, 76).
Словник української мови (СУМ-11)