облатка
ОБЛА́ТКА, и, ж.
1. Оболонка із желатину або крохмального тіста, якою покривають дозу порошкових ліків для внутрішнього вживання.
З ранку до вечора сидів він у своїй лабораторії, готував у скляночках різні гіркі й солодкі мікстури, важив на аптекарських тендітних терезах білі порошки, засипав їх у облатки (Ів., Вел. очі, 1956, 31);
// розм. Те саме, що табле́тка.
Облатка стрептоміцину; Облатка хіни.
2. заст. Кружальце із намазаного клеєм паперу або клейкої речовини, що використовувалося для запечатування листів, склеювання паперу.
[Шалімов:] Розпечатай, розпечатай… (Розриває нервово облатку. Читає) (Коч., II, 1956, 16).
3. Тоненький коржик із прісного тіста для причастя у католиків та протестантів.
В пориві релігійного екстазу повторював [Михайлик] за ним латинський символ віри і.. приймає з його рук облатку сакраменту… (Тулуб, Людолови, І, 1957, 354).
Словник української мови (СУМ-11)