обмежувати
ОБМЕ́ЖУВАТИ і рідко ОБМЕЖО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБМЕ́ЖИТИ, жу, жиш, док., перех.
1. Установлювати певні межі чого-небудь; зв’язувати щось обмежувальними умовами.
Бицик не обмежував своїх здібностей полюванням на сома (Донч., VI, 1957, 45);
Обмежовувати джерела творчості зовсім не наша програма (Коцюб., III, 1956, 244);
Я себе ні в чому обіженою [ображеною] не вважаю і волі моєї ні ти, ні мама не обмежили (Л. Укр., V, 1956, 411);
// Не допускати поширення чого-небудь; локалізувати.
Нагідки мають властивість обмежувати запалення (Лікар. рослини.., 1958, 39).
2. Бути межею чого-небудь; відділяти, відгороджувати щось від чого-небудь.
Дністер.. обмежує район Українських Карпат з північного сходу (Наука.., 11, 1963, 28);
З півдня Лівобережжя обмежовує Донецький кряж (Геол. Укр., 1959, 6);
Хоч кожна з речей обмежує іншу, — (Гори межу покладають повітрю, повітря ж — узгір’ям, Смуги землі обтинають моря, а вода — суходоли), Але ж нічого нема, що могло би обмежити всесвіт (Зеров, Вибр., 1966, 153).
ОБМЕЖУВА́ТИ див. обмежо́вувати¹.
Словник української мови (СУМ-11)