обморок
О́БМОРОК, у, ч.
1. рідко. Раптова втрата свідомості внаслідок хворобливого стану, душевного зворушення і т. ін.
На мене молились перелякані погляди, тремтів дехто перед обмороком, я ходив між ними й придивлявся їм у вічі (Ю. Янов., І, 1958, 91).
2. заст. Запаморочення.
Страшні думки вставали в Зіньковій голові.., що аж обморок його брав (Гр., II, 1963, 445);
Нам од страху якийсь обморок у голові, усенький глузд кудись загубивсь (Крим., Вибр., 1965, 379).
Словник української мови (СУМ-11)