обопільно
ОБОПІ́ЛЬНО. Присл. до обопі́льний.
Не долюбляв тільки батько удови, що така вона своєумка непокірлива; не долюбляла і вона його — обопільно (Вовчок, І, 1955, 183);
Приязнь зароджувалася між двома наче різними людьми обопільно (Ільч., Серце жде, 1939. 274).
Словник української мови (СУМ-11)