обора
ОБО́РА, и, ж. Відгороджена частина подвір’я з приміщеннями для худоби.
Сонце сіло вже за гори, Як добігли до обори, Де багатий жив Охрім (Фр., XII, 1953, 18);
Чутно, як худоба в оборах важко сопе та Гафійка нерівно дихає поруч Маланки (Коцюб., II, 1955, 48);
Панський пастух мусить бути повсякчас при череді — літо на пасовиську, а в холодну пору року в оборі (Бурл., О. Вересай, 1959, 11);
// За́города, загін.
Колгоспні майстри зробили пересувну обору з щитів, обтягнутих металевими сітками. Сюди заганяли гусей на ночівлю (Рад. Укр., 3.ІV 1959, 2).
Словник української мови (СУМ-11)