обраний

О́БРАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до обра́ти.

Втішалася обрана богом мати, Сповнялась материнської пихи, Святої гордості, що кожна мати має, Як на руках своє дитя тримає (Л. Укр., І, 1951, 419);

Обраний ним шлях простелеться через круті перевали і урвища (Гур., Друзі.., 1959, 28);

Старший конюх Лук’янченко був обраний секретарем партійної організації лише півроку тому (Жур., Звич. турботи, 1960, 72);

// у знач. ім. о́брані, них, мн. Ті, кого обрано для виконання яких-небудь обов’язків; обранці.

Двір помалу пустів. Лишились тільки обрані — Прокіп, Гуща й Мажуга (Коцюб., II, 1955, 83);

Послали в двір обраних, але управитель не схотів про таку ціну й слухати (Головко, II, 1957, 236);

// о́брано, безос. присудк. сл.

Його обрано керівником [експедиції] (Донч., II, 1956, 21).

2. у знач. прикм. Який виділяється серед інших своїм громадським становищем, розумом, талантом і т. ін.

В нашій країні розумова праця перестала бути привілеєм тільки обраних верств населення (Наука.., 10, 1956, 15);

Художній тип мислення властивий не тільки обраним, але всім людям (Талант.., 1958, 57).

Словник української мови (СУМ-11)