обраний

ОБРА́НЕЦЬ (особа, яку обрано для виконання яких-небудь обов'язків; той, хто вибраний як коханий, друг життя; людина, яка відзначається більшим талантом, обдарованістю, ніж інші), ВИБРА́НЕЦЬ, О́БРАНИЙ перев. мн. (для виконання чогось). Та й хто повірив би їй, що вона стала нареченою, не люблячи свого обранця (Д. Бедзик); Відбути практику при інституті експериментальної хірургії щастить тільки одиницям, вибранцям, найбільш талановитим (Ю. Смолич); Послали в двір обраних, але управитель не схотів про таку ціну й слухати (А. Головко).

Значення в інших словниках

1. обраний — о́браний дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. обраний — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до обрати. || обрано, безос. присудк. сл. || у знач. ім. обрані, -них, мн. Ті, кого обрано для виконання яких-небудь обов'язків; обранці. 2》 у знач. прикм. Який вирізняється з-поміж інших своїм громадським становищем, розумом, талантом і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. обраний — О́БРАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до обра́ти. Втішалася обрана богом мати, Сповнялась материнської пихи, Святої гордості, що кожна мати має, Як на руках своє дитя тримає (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах
4. обраний — О́БРАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до обра́ти. Втішалася обрана Богом мати, Сповнялась материнської пихи, Святої гордості, що кожна мати має, Як на руках своє дитя тримає (Леся Українка); Обраний ним шлях простелеться через круті перевали і урвища (О.  Словник української мови у 20 томах
5. обраний — О́браний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)