обідранець
ОБІ́ДРАНЕЦЬ, нця, ч., зневажл. Людина в подертому одязі, дранті.
Найшли [Краньцовського] в єврейськім шиночку обдертого, п’яного, в товаристві таких обідранців, як сам (Март., Тв., 1954, 335);
// заст. Дуже бідна, незаможна, неродовита людина.
— Нас люди обсміють, назвуть нас харпаками, обідранцями. Під такі палати вона під’їхала б з діжками, рогачами! (Н.-Лев., І, 1956, 159);
— Хіба в цього є що? Обідранець, з клоччя батіг! Він тобі язиком наговорить, набреше, вір йому! (Григ., Вибр., 1959, 169).
Словник української мови (СУМ-11)