обітний
ОБІ́ТНИЙ, а, е, книжн. Стос. до обіту; обіцяний.
Цезар богам італійським обіцяну почесть складає: Триста в великому місті присвячує храмів обітних (Зеров, Вибр., .1966, 258).
Обі́тна земля́ (краї́на); Обі́тний кра́й — те саме, що Обітова́на земля́ (краї́на); Обітова́ний кра́й ( див. обітова́ний).
О Марсельєзо, бий в серця черстві, холодні, Глухих, сліпих під прапори скликай, Зови народ на свято всенародне, Веди народ в обітний край (Олесь, Вибр., 1.958, 282).
Словник української мови (СУМ-11)