обітниця

ОБІ́ТНИЦЯ, і, ж. Обіцянка, обіт.

Зложили всі обітницю врочисту ховати таємницю до загину (Л. Укр., І, 1951, 187);

Ми їхали два тижні, і я дав обітницю не голитися аж поки не приїду (Собко, Запорука.., 1952, 214);

Де ті очі, в яких вона неохоче читала обітницю вірності і не дочитувала до кінця… (Перв., Невигадане життя, 1958, 269).

Значення в інших словниках

1. обітниця — обі́тниця іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. обітниця — див. ОБІЦЯНКА.  Словник синонімів Караванського
3. обітниця — І заст. обіт 1. Урочиста обіцянка, зобов'язання зберігати любов, вірність та подружню чесність до смерті, яку взаємно дають заручені під час Вінчання; 2. Священнодія під час обряду вінчання, коли заручені дають цю обіцянку  Словник церковно-обрядової термінології
4. обітниця — див. клятва  Словник синонімів Вусика
5. обітниця — -і, ж. Урочиста обіцянка, зобов'язання, клятва. Обітниця мовчання. Обітниця безшлюбності.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. обітниця — ОБІ́ТНИЦЯ, і, ж. Обіцянка, зобов'язання, перев. релігійного характеру; обіт. Але ж ви .. дали обітницю в монастирі (І. Нечуй-Левицький); [Долорес:] В монастирі з уставом найсуворішим я буду черницею.  Словник української мови у 20 томах
7. обітниця — Запевнення, обіцянка  Словник застарілих та маловживаних слів
8. обітниця — ОБІЦЯ́НКА (добровільно дане зобов'язання зробити що-небудь), СЛО́ВО, ОБІ́ТНИЦЯ, ОБІЩА́ННЯ заст. розм., ПРИРЕ́ЧЕННЯ діал.; ОБІ́Т книжн., ЗАВІ́Т рідше, ОБРІ́К заст. (перев. урочиста, релігійного характеру); ЗАРІ́К (ЗАРО́К) розм. (перев.  Словник синонімів української мови
9. обітниця — Обі́тниця, -ці, -цею; -ниці, -ниць  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. обітниця — Обітниця, -ці ж. Обѣщаніе, обѣтъ. К. Бай. 132. Давала вона сама собі обітницю до віку вічнього не розлучатися з чоловіком. Г. Барв. 141.  Словник української мови Грінченка