однорукий
ОДНОРУ́КИЙ, а, е. Який має одну руку; з однією рукою.
До кузні увійшло ще двоє — худорлявий з жовтим обличчям дідусь і однорукий смерд (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 13);
*Образно. Баштові крани — ці однорукі залізні велетні — подавали бетонні плити кудись під саме небо (Руд., Остання шабля, 1959, 22);
// у знач. ім. однору́кий, кого, ч.; однору́ка, кої, ж. Той (та), у кого немає однієї руки.
Б’є коня однорукий (Довж., І, 1958, 35).
Словник української мови (СУМ-11)