одурювати
ОДУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОДУРИ́ТИ, одурю́, оду́риш, док., перех.
1. Те саме, що обдурювати.
І жду її [долю], і виглядаю, Дурний свій розум проклинаю, Що дався дурням одурить, В калюжі волю утопить (Шевч., II, 1963, 16);
— Ти думаєш, я тебе одурюю? .. Ні, ще Василь Порох нікого не обдурював… (Мирний, II, 1954, 143);
Недовго цвіла Марта, скоро й одцвіла; трапилося їй погано: одурив її панський лакейчук (Григ., Вибр., 1959, 263).
2. рідко. Те саме, що одурма́нювати.
..буржуазний націоналізм роз’єднує робітників різних націй і одурює їх "національними лозунгами" (Ленін, 24, 1972, 225);
Ходила [стара] по покоях і ломила руки.. — Господи, як би її врятувати!.. Одурив, обпоїв проклятий розбійник… (Хотк., II, 1966, 177).
Словник української мови (СУМ-11)