одушевлений
ОДУШЕ́ВЛЕНИЙ, а, е, рідко.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до одушеви́ти.
Перший [Хома] усе чутливий, іноді сентиментальний, легко попадав у ентузіазм, усе одушевлений високими ідеалами загального щасливлення (Фр., IV, 1950, 306).
2. у знач. прикм. Сповнений високим почуттям, душевним піднесенням.
Одушевлені мужики супроводжали Потурайчина аж до лісу (Март., Тв., 1954, 366);
// Який виражає високі почуття, душевне піднесення.
Одушевлене обличчя.
Словник української мови (СУМ-11)