ожинник
ОЖИ́ННИК, а, ч. Кущі, зарості ожини.
В березняку плелися колючі клубки ожинника, подекуди прокидалась міднокора малина (Збан., Над Десною, 1951, 34);
Йонька вирізав добряче чубучилно і вже хотів повертатися назад, як побачив густий ожинник (Тют., Вир, 1964, 437).
Словник української мови (СУМ-11)