озерце
ОЗЕ́РЦЕ́, озе́рця́, с.
1. Зменш. до о́зеро.
Сонце ховалось за межигірський бір,.. а далекі озерця на оболоні під тим бором і річка Почайна горіли, наче розтоплене золото (Н.-Лев., І, 1956, 432);
Там і тут вилискували проти сонця невеличкі штучні озерця (Смолич, І, 1958, 55);
*У порівн. Нарешті їхні очі зустрілись. У старого вони давно вже вицвіли і схожі були на курячу плівку, а в молодого — блищали, як степові озерця (Панч, Синів.., 1959, 5).
2. чого, перен. Скупчення чого-небудь, що виділяється на іншому фоні.
Пан Субота з жінкою сидить на ганку та любується цілим озерцем астрів [айстр] та мальв (Фр., VIII, 1952, 79);
Завернувши коня од перестояного озерця пізнього проса, підійшов [Тимофій] до кручі, поглянув у далечінь (Стельмах, II, 1962, 188).
Словник української мови (СУМ-11)