озиратися
ОЗИРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОЗИРНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док. Те саме, що огляда́тися 1-3.
Знехотя озираєшся навкруги, чи не літають кругом тебе якісь інші істоти, чи не виглядають з-за кущів чиїсь очі (Н.-Лев., І, 1956, 53);
Підійшовши до найгустішого куща лози, хлопці стали й озирнулися кругом (Вас., І, 1959, 153);
Грек часто озирався назад і з тривогою поглядав на море (Коцюб., І, 1955, 391);
Хлопець озирається до своєї супутниці (Гончар, Тронка, 1963, 227);
Йдучи, шинкарка озирнулася на Якова (Вовчок, І, 1955, 244);
Уже минув і ворота, коли позад себе почув срібний сміх. Озирнувся — ніде нікого (Стельмах, І, 1962, 341);
Кінчивши будь-яку справу, він любив озирнутися назад (Рибак, Переясл. рада, 1948, 260).
◊ Не всти́гнеш (встиг, вспі́єш і т. ін.) озирну́тися — те саме, що Не всти́гнеш (встиг, вспі́єш і т. ін.) огля́нутися ( див. огляда́тися).
Не встигла я озирнутись, аж і Палажка Солов’їха стоїть тут коло дверей (Н.-Лев., II, 1956, 16);
Життя — що погода. Оце тихо й мирно, любо та мило… гульк! — не вспів і озирнутись, як повернуло на негоду… (Мирний, І, 1949, 239).
Словник української мови (СУМ-11)