окрайка
ОКРА́ЙКА, и, ж. Те саме, що кра́йка 2, 3.
Я не забув: як на фронт виїжджали, вийшла [мати] похила до тину, довго стояла, рукою махала, рвала окрайку хустини (Рудь, Дон. зорі, 1958, 33);
Стала собі [Грициха] в сінях.., куделю встромила за окрайку й почала прясти (Март., Тв., 1954, 68);
Золотою окрайкою гарною стан свій Підперезала [Еос], чоло вповила дорогим покривалом (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 187).
Словник української мови (СУМ-11)