окутий
ОКУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до оку́ти.
Задзвеніли віконні шибки, загупали важкі чоботи і сокири, трощачи двері, окуті міддю і бронзою (Тулуб, Людолови, І, 1957, 448);
Уперед за край рідний та волю, За окутий, пригноблений люд..! (Граб., І, 1959, 394);
Серед безлюдних просторів, морозом окутих, ..світились привітні, не буденні огні (Вас., І, 1959, 299);
*Образно. Глуха пристань лежала ще окута мороком ночі (Кучер, Полтавка, 1950, 80).
Словник української мови (СУМ-11)