оманений
ОМА́НЕНИЙ, а, е, рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до омани́ти.
Була навіть така чутка, що багато шукачів і слідців його [отамана] у руці держали вже, та пускали оманені (Вовчок, І, 1955, 361);
Душа оманена так пустошіє: чуття багатий скарб, довір’я, мрії — все гине, мов від бурі цвіт весни (У. Кравч., Вибр., 1958, 140).
Словник української мови (СУМ-11)