опертий
ОПЕ́РТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до опе́рти.
Грициха сиділа на припічку з опертою на стільці хорою ногою та й пряла (Март., Тв., 1954, 79).
2. у знач. прикм. Який обперся об що-небудь, притулився до чого-небудь.
Сава стояв, опертий під стіною з закиненими на плечі руками (Коб., II, 1956, 195).
Словник української мови (СУМ-11)