оповість
О́ПОВІСТЬ, і, ж.
1. розм. Те саме, що оповіда́ння 2.
Старий слізьми оповість доповів, тремтів цілий і плакав, мов дитя, а я, мов причарований, сидів (Фр., XIII, 1954, 74).
2. діал. Звістка, вість.
Жадної оповісті нема (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)