ополоник

ОПОЛО́НИК, а, ч.

1. Велика ложка, якою насипають рідку страву.

Видно між ложками ополоник (Номис, 1864, № 7339);

Дві бабки-куховарки ополониками шумовиння з баняків збирають (Кач., II, 1958, 8);

Федоська витягла з печі горщик, ополоником налила в баклагу окропу (М. Ол., Леся, 1960, 139).

2. діал. Пуголовок.

— Ти начепи йому [Ослу] на шию срібний дзвоник, Нехай, радіючи, хвостом вертить, Як у болоті ополоник, І дзвоником бряжчить (Гл., Вибр., 1951, 137).

Значення в інших словниках

1. ополоник — ополо́ник іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. ополоник — див. ЛОЖКА.  Словник синонімів Караванського
3. ополоник — див. ложка  Словник синонімів Вусика
4. ополоник — -а, ч. 1》 Велика ложка, якою насипають рідку страву. 2》 діал. Пуголовок.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. ополоник — 1. варишка 2. це див. головастик  Словник чужослів Павло Штепа
6. ополоник — ОПОЛО́НИК¹, а, ч. Велика ложка, якою розливають рідкі страви, напої; полоник. Видно між ложками ополоник (Номис); Дві бабки-куховарки ополониками шумовиння з баняків збирають (Я.  Словник української мови у 20 томах
7. ополоник — ОПОЛО́НИК (велика ложка, якою насипають рідку страву), ЧЕРПА́К, ПОЛО́НИК рідше, ВАРЕ́ХА діал., ВАРИ́ШКА діал. У казанах кип'ячу смолу ополониками мішали (Г.  Словник синонімів української мови
8. ополоник — Ополо́ник, -ка; -ники, -ків поло́ник і ополо́ник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. ополоник — Ополо́ник, -ка м. 1) Разливная ложка. Видно між ложками ополоник. Ном. № 7339. 2) Головастикъ. Ном. стр. 293, № 105. У нашому ставку нема риби, а жабів та ополоників — чортова тись. Лебед. у. ум. ополоничок.  Словник української мови Грінченка