оріх
ОРІ́Х, а, ч., рідко. Те саме, що горі́х.
Сад стоїть внизу і пісню осені розучує. Підбіжить вітер до оріхів — оріхи ноти ронять пожовклі (Тич., І, 1957, 116);
Був колись оріх, а тепер свистун (Номис, 1864, № 1866);
Ярина кинула розкушеного оріха додолу і взялася знов нагинати ліщину (Л. Укр., III, 1952, 739).
Словник української мови (СУМ-11)