оселище
ОСЕ́ЛИЩЕ, а, с.
1. рідко. Місце поселення.
Виходять [люди] на лани раніш, як це робили на старім оселищі.., готуються до передпосівного поливу (Ле, Міжгір’я, 1953, 499).
2. заст. Селище.
[Кіндрат:] Нехай живуть [січовики], то наші вартові.. Як ті ченці, що світу відреклися, Так і вони зреклись утіх сім’ї І на межі оселищ християнських Самі себе на службу прирекли (Сам., II, 1958, 34).
Словник української мови (СУМ-11)